Лист ДФС від 21.02.2017 № 3566/6/99-9-13-02-03-15

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула лист … щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ ПКУ передбачено, що контролюючі органи здійснюють, зокрема, контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації відповідно до норм Кодексу.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (п. 52.5 ст. 52 ПКУ).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 3 Закону № 108 мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати визначено ст. 3¹ Закону № 108.

Відповідно до ст. 14 Закону № 108 договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 17 червня 2015 року № 423, Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці та соціальної політики, трудових відносин, соціального захисту.

Отже, питання трудових відносин не належить до компетенції ДФС, а знаходиться у правовому полі Міністерства соціальної політики України.

Перший заступник Голови                                                                              С.В. Білан