Лист Мін’юсту від 23.02.2017 р. № 6508/105-0-2-17/7

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 23.02.2017 р. № 6508/105-0-2-17/7

<…>

Щодо роз’яснення положень законодавства стосовно відповідальності бухгалтера за шкоду, заподіяну підприємству, повідомляємо таке.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі – Закон), який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності (далі – підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством (ст. 2 Закону).

Згідно з частиною другою ст. 3 Закону бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин другої, третьої, абзаців першого, другого та шостого частини четвертої ст. 8 Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, зокрема введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

Завдання та функціональні обов’язки бухгалтерських служб, повноваження керівника бухгалтерської служби в бюджетних установах визначаються Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 р. N 59 “Про затвердження Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи” (далі – Типове положення)).

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів (частина шоста ст. 8 Закону).

Частиною сьомою ст. 8 Закону та п. 13 Типового положення визначено коло обов’язків головного бухгалтера або особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства.

Так, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені строки фінансової звітності, а також організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій (абзаци перший, другий, третій частини сьомої ст. 8 Закону).

Слід зазначити, що керівником бюджетної установи затверджуються положення про бухгалтерську службу, керівником якої є головний бухгалтер, та посадова інструкція фахівця, на якого покладено виконання обов’язків бухгалтерської служби.

При цьому варто звернути увагу на те, що відповідно до частини восьмої ст. 9 Законувідповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами (ст. 15 Закону).

Слід зазначити, що загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників визначено ст. 130 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс).

Так, згідно з частинами першою та другою цієї статті Кодексу працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом установлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли таку шкоду заподіяно підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначено ст. 133 Кодексу.

В свою чергу випадки повної матеріальної відповідальності передбачено ст. 134 Кодексу.

Поряд з цим слід зазначити, що ст. 136 та 138 Кодексу встановлено, зокрема, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками – за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу чи вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до суду.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 Кодексу. <…>