Пеня визнана ВСУ як не адміністративно-господарська санкція: наслідки

У перші місяці роботи Верховний Суд (далі – ВС) при розгляді адміністративних справ не часто відступав від положень Верховного Суду України (далі – ВСУ). Такий стан речей зумовлений положенням підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що ВС може відступити від висновків ВСУ тільки після розгляду справи Великою Палатою ВС. Винятком із правила стала постанова ВС № 808/2535/17 від 20.02.2018 року, в якій Касаційний адміністративний суд без звернення до Великої Палати відійшов від практики ВСУ та встановив новий підхід до розуміння природи пені, що застосовується податковими органами при порушенні строків здійснення розрахунків в іноземній валюті за імпортними/експортними операціями згідно із Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон).

У ході розгляду справи позивач звернувся до адміністративного суду з метою визнання протиправним та скасування ППР, яким нараховано пеню у розмірі 0,3% від суми недопоставленого товару протягом 180 календарних днів з дня виплати авансу. Позивач обґрунтовує протиправність застосування пені тим, що пропущено строк давності (1 рік з дня вчинення порушення), визначений статтею 250 ГКУ. Тобто позивач вказує, що пеня є адміністративно-господарською санкцією, відповідно до статті 238 ГК України.

Для підтвердження неправомірності прийнятого контролюючим органом рішення, позивач посилається на постанову ВСУ № 21-469а14 від 04.11.2014 року. У цій справі ВСУ вказує, що порушення строків розрахунків, встановлених Законом, «не містить у собі ознак (елементів) складу податкового правовідношення, оскільки не стосується відносин, що існують при визначенні державою видів податків, їх введення, справляння, проведення контролю і притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства; не стосується відносин, пов’язаних із вилученням власності».

Слід зазначити, що визнання пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті адміністративно-господарською санкцією прослідковувалася зокрема й у практиці адміністративних судів нижчих інстанцій. Так, у постанові Вищого адміністративного суду України № 2а-9146/09/0470 від 20.06.2016 року, суд визнав правомірним застосування пені лише за період в межах строку давності, визначеного статтею 250 ГК України.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України № 2а-5672/10/2370 від 22 вересня 2014 року колегія суддів дотримується позиції, що характерними ознаками адміністративно-господарського правопорушення є те, що відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК України вони можуть бути застосовані уповноваженими державними органами або органами місцевого самоврядування лише у разі порушення суб’єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності, встановлених законодавчими актами і такі санкції встановлюються виключно законами України. Під органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією слід розуміти органи, які мають не лише повноваження щодо управління державною і комунальною власністю, що використовується у господарській діяльності, а й повноваження щодо правового регулювання та контролю господарської діяльності, відтак ДПІ беззаперечно є учасником відносин у сфері господарювання.

Незважаючи на сформовану позицію ВСУ та усталену практику адміністративних судів, ВС все таки відмовився продовжувати практику визнання пені за порушення строків розрахунків адміністративно-господарською санкцією. ВС дотримується позиції, що «за своєю суттю в межах спірних правовідносин має місце валютне правопорушення, яке підпадає під регулювання в частині контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті податковим органом відповідно до підпункту 191.1.4 п.191.1 ст.191 Податкового кодексу України. Застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності здійснює цей орган відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України».

Крім того, ВС вказує, що при застосуванні пені до платника податків контролюючий орган діє як орган наділений владними повноваженнями, а не господарською компетенцією, що унеможливлює визначення пені як адміністративно-господарської санкції.

Таким чином, ВС у постанові від 20.02.2018 дійшов висновку, що пеня не є адміністративно-господарською санкцією, а тому часові рамки застосування пені контролюючим органом визначаються в межах загального строку давності, який дорівнює 3 роки. Підставою використання даного строку, відповідно до статті 102 Податкового кодексу України, ВС визнає повноваження Державної фіскальної служби України із застосування пені до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. З іншої сторони, застосування загального строку давності зумовлено відсутністю в контролюючого органу господарської компетенції.

Зважаючи на те, що рішення ВС надалі лишаються базою для формування судової практики, можна очікувати появу рішень адміністративних судів у аналогічних справах, у яких пеня не буде визнаватися адміністративно-господарською санкцією.

Що це означає для бізнесу? Контролюючі органи без вагань застосовуватимуть пеню в разі виявлення в ході перевірки пропуску строків розрахунків за імпортними/експортними операціями за останні 3 роки. Оскарження таких рішень в суді з підстав спливу 1 року з дня вчинення порушення втратить свою ефективність.

Павло Довгалець,

консультант KPMG в Україні

за статтями ЮрЛіга