Правомірность примусового відправлення робітників у відпустку без збереження заробітної плати

Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку (ст. 25 Закону про відпустки), і відпусток, що надаються за погодженням сторін, тобто роботодавця і працівника  (ст.26 Закону про відпустки).

На час надання відпусток без збереження заробітної плати за працівником зберігається його місце роботи, а час перебування у таких відпустках відповідно до пункту 4 статті 9 Закону  про відпустки зараховується до стажу роботи.

Відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов’язковому порядку та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін надаються лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця.

Але, мають місце випадки, коли роботодавці, не маючи коштів на оплату праці працівників, замість оформлення простою або проведення процедури скорочення, примусово відправляють працівників у відпустку без збереження заробітної плати.

Примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю.

За це роботодавця в установленому порядку має бути притягнуто до відповідальності.

Державний контроль за дотриманням законодавства про працю, в т. ч. про відпустки, здійснює Державна інспекція України з питань праці та її територіальні органи, до якої працівники мають право звернутися за захистом своїх трудових прав.

Управління держпраці