Головна » Бухгалтеру » Консультації » Облікова політика: огляд типових помилок
Консультації

Облікова політика: огляд типових помилок

Поділіться з друзями - підтримайте проект

Українське законодавство визначає облікову політику як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності. Обов’язковість наявності облікової політики на українських підприємствах (за деякими поодинокими винятками) та постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики встановлено статтями 4, 8, 121 (щодо облікової політики за МСФЗ) Закону України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На практиці досить поширеною є ситуація, коли підприємство складає облікову політику як формальний документ та не надає його розробці належної уваги. На наш погляд, основною причиною цього є нерозуміння впливу облікової політики на оподаткування. Як свідчить податкова практика, облікова політика — це потужний інструмент, здатний захистити позиції платника податків та забезпечити доказову базу для підтверд­ження правомірності облікових підходів та коректності ведення бухгалтерського обліку під час податкової перевірки.

Враховуючи положення пп. 20.1.44 ст. 20 ПКУ (які надають право податковим органам проводити перевірку правильності та повноти обчислення фінансового результату), з кожним роком зростає інтерес податківців до облікової політики. Лише в 2019 році цей документ згадувався у більше ніж 800 судових рішеннях з питань оподаткування (за інформацією з ЄДР судових рішень).

Типові помилки облікових політик

Утім «неякісна» облікова політика може зашкодити підприємству. Абстрактні або помилкові положення в обліковій політиці використовуються податківцями під час здійснення перевірок платників податків та в ході оскарження податкових повідомлень-рішень в адміністративному або судовому порядку.

Тож зупинимося на типових помилках облікових політик, яких найчастіше припускаються українські підприємства та які можуть призвести до податкових ризиків. 

По-перше, це використання «чужої» («стандартної») облікової політики. Доволі поширеними є такі випадки:

складання облікової політики з документа, завантаженого з мережі «Інтернет» та косметично адаптованого під потреби підприємства;

переклад облікової політики групи міжнародних компаній, у тому числі процедур управлінського обліку, та їх формалізація у вигляді наказу про облікову політику для конкретного українського підприємства;

використання «застарілої» облікової політики, тобто документа, формально складеного і затверд­женого в минулих періодах задовго до 2015 року.

Читати по темі:  Увага оновлений звіт з ЄСВ подаємо вже зараз (за серпень). Путівник по змінам.

Такий підхід не забезпечить ні упорядкування облікового процесу, ні аргументів на користь платника податку при проведенні податкової перевірки. Облікова політика не має складатися «для галочки».

По-друге, не потрібно включати до облікової політики описання детальних управлінських процедур та внутрішніх положень підприємства (наприклад, комерційну, маркетингову, кадрову, цінову політику, посадові інструкції тощо) або зловживати в обліковій політиці цитатами з ПКУ чи податкових нормативних актів (наприклад, включення до облікової політики процедури складання і перевірки декларації з ПДВ, форми № 1ДФ тощо).

Якщо облікова політика підприємства містить посилання на внутрішні правила та інструкції, їх слід критично проаналізувати, чи не тягне за собою розкриття цих документів податковим органам додаткові податкові ризики.

Водночас облікову політику не слід складати занадто лаконічною. Як мінімум у цьому документі необхідно формалізувати облікові підходи у випадках, коли стандарти передбачають альтернативи вибору (ПБО визначають більш ніж 40 таких випадків, у той час як МСФЗ — більш ніж 120), а також специфіку обліку господарських операцій та організації обліку (в тому числі бухгалтерського програмного забезпечення) конкретного платника податків.

По-третє, складаючи облікову політику, не слід просто цитувати положення стандартів бухгалтерського обліку чи методичних рекомендацій або включати до неї облікові процедури, які підприємство не застосовує, або операції, які підприємство не здійснює. Натомість варто детально зазначити облікові підходи щодо основних бізнес-процесів кожного окремого підприємства. Наприклад, для торговельних компаній важливим буде визнан­ня доходу та собівартості реалізації товарів, у той час як виробничим підприємствам особливу увагу слід приділити формалізації формування собівартості виробництва продукції.

Довідково

У судовій справі № 803/719/17 податкові органи провели розрахунок оцінки вибуття запасів з використанням методу собівартості перших за часом надходження запасів (FIFO), внаслідок чого встановили завищення платником собівартості реалізованих товарів. Підприємство використовувало метод середньозваженої вартості, що було зазначено в його обліковій політиці. Суд підтримав позицію платника податків, оскільки метод обчислення собівартості запасів підприємство як господарюючий суб’єкт визначає самостійно.

У судовій справі № 816/1827/16 платник податків, який веде облік за МСФЗ, списував значні суми постійних нерозподілених накладних витрат до складу собівартості реалізованої продукції. Податкові органи оскаржили порядок формування собівартості реалізованої продукції підприємства, а також формування податкового кредиту з ПДВ в частині постійних нерозподілених накладних витрат. Платник податку виграв спір, у тому числі завдяки формалізації порядку розподілу накладних витрат в обліковій політиці за МСФЗ.

Вісник ДПС


Поділіться з друзями - підтримайте проект

Наша розсилка

Події

квітень, 2020

X