У даній консультації розглянемо податкові підходи контролюючого органу та судів до необхідності оподаткування ПДФО вартості зворотнього квитка, якщо працівник повертається із відрядження після дати його закінчення.
Норми п.170.9 ст.170 ПКУ не встановлюють залежності оподаткування витрат на проїзд з місця відрядження від дати такого повернення. Проте, у індивідуальних податкових консультаціях контролюючий орган наголошує про необхідність оподаткування вартості квитка, якщо дата прильоту та дата закінчення відрядження не співпадають, наприклад, №242/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 22.01.2018р., №2406/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 27.10.2017р.
Проте, звернемо увагу, що суди не завжди погоджуються з позицією контролюючих органів. Зокрема, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017р. у справі №820/1871/17 консультацію №2406/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 27.10.2017р. було скасовано. Постанову Харківського окружного адміністративного суду було залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017р.
Обґрунтовуючи свою позицію суди посилаються на те, що нормами п.170.9 ст.170 ПКУ «не містять будь-якого посилання на твердження, про те, що відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні дня вибуття, зазначеного у наказі про відрядження, або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки у відрядженні без поважних причин, є доходом працівника, отриманим як додаткове благо». Крім того, «суд не погоджується з висновком відповідача, не підтвердженим належними доказами, про обов’язковість застосування підприємством положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998р. (надалі Інструкція №59).
Судом було встановлено та не заперечується сторонами, що Інструкція №59 не належить до нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи.
Відтак, в контексті пункту 52.1. статті 52 ПК України … контролюючий орган не має права надавати консультації з питань практичного використання нормативно-правових актів, які не є складовою податкового законодавства України.».
Крім того, вважаємо за доцільне звернути увагу на роз’яснення податкових органів, що міститься в Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» в категорії 103.17.
На запитання «Чи буде вважатися додатковим благом найманого працівника, направленого у відрядження, відшкодована роботодавцем вартість квитка, якщо дата на ньому та в наказі про відрядження не збігається?» було надано наступну відповідь.
«Якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, з дозволу керівника підприємства береться до уваги затримка у відрядженні на вихідні або святкові й неробочі дні у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». За ці дні працівникові не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати (крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи).»
Отже, вважаємо, що у випадку погодження із керівником більш пізньої дати вибуття із місця відрядження, підприємство має право не включати до оподатковуваного доходу працівника вартість зворотного квитка. Разом з тим, зважаючи на практику надання індивідуальних податкових консультацій, не заперечуємо того факту, що таке право прийдеться відстоювати перед податковими органами, в тому числі і в суді.
