Головна » Бухгалтеру » Кадровий облік » Карантин і відпустки та «цікава» ст. 26 Закону про відпустки
Кадровий облік

Карантин і відпустки та «цікава» ст. 26 Закону про відпустки

Поділіться з друзями - підтримайте проект

 

Досі вважалося, що карантин — підстава, щоб надати відпустку, але не відправити у відпустку за ініціативою роботодавця. Але… Тож про все за порядком.

За Законом про відпустки маємо такі відпустки:

  • оплачувані — щорічні основні та додаткові, соціальну «дитячу» за ст. 19;
  • без збереження зарплати — за ст. 25, що надаються в обов’язковому порядку, і за ст. 26, що надаються за угодою сторін.

Оплачувані відпустки

Оплачувані відпустки, як правило, надаються за графіком, або за домовленістю сторін, якщо слід відступити від графіка. Прямо не передбачено включати в графік «дитячі» відпустки, але ми завжди радили це робити, тому що ці відпустки також можна запланувати і контролювати використання.

Тому якщо комусь з працівників за графіком час йти у щорічну чи «дитячу» відпустку в період до 3 квітня — вони можуть йти, роботодавець не може заборонити.

У ст. 11 Закону про відпустки сказано, що щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

Можливо, хтось з працівників захворів, на карантині вдома, не може прибути на роботу із-за відсутності транспорту тощо. Це вже порушує нормальну роботу підприємства. Хоча «нормальну» тут умовно. Якщо підприємство вже вжило якихось антикризових заходів, а тут ще й хтось не виходить на роботу, то щорічна відпустка за графіком може порушити і цю нормальну ненормальну роботу підприємства.

Тож роботодавець вправі просити працівника про згоду на перенесення відпустки.

Неоплачувані відпустки

Стаття 25 Закону про відпустки

Неоплачувані відпустки за ст. 25 Закону про відпустки надаються в обов’язковому порядку за бажанням працівника, який має таке право, або в разі настання обставин, що дають на неї право.

Наприклад:

  • працівник, який має таке право. За п. 1 ст. 25 — матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років — тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Така мама має право на 14 днів відпустки за свій рахунок просто так, тому що закон надає таке право і умову дотримано;
  • в разі настання обставин, що дають на неї право. За п. 9 ст. 25 — працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу. Настала обставина — працівник вправі просити, роботодавець зобов’язаний надати.
Читати по темі:  Условия, при которых торговым рынкам разрешено работать во время распространения коронавирусной инфекций в Украине

Пунктом 31 ст. 25 Закону про відпустки встановлено, що за бажанням матері або іншої особи, зазначеної у частині третій ст. 18 цього Закону (дід, баба, інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, один із прийомних батьків чи батьків-вихователів), надається відпустка для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.

Тут не йдеться про догляд саме за хворою дитиною. Це може бути і здорова дитина. Важлива лише умова — оголошення карантину на відповідній території. Він у нас постановою КМУ № 211 запроваджений по всій території України. Треба лише бажання матері.

Стаття 26 Закону про відпустки

Неоплачувані відпустки за ст. 26 Закону про відпустки надаються за згодою сторін.

Так, частиною першою цієї статті встановлено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

Тепер її Законом України від 17.03.2020 р. № 530-IX доповнили новою нормою:

«У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті».

Виникає питання № 1: а якою нормою якого закону передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати на період карантину?

Ні у ст. 25, ні у ст. 26 Закону про відпустки, ні у ст. 84 КЗпП нема прямої норми на кшталт «на період карантину працівникам за їх бажанням/за угодою сторін надається (в обов’язковому порядку?) відпустка без збереження зарплати».

З цього слідує таке. Працівник пише заяву: «Прошу надати мені відпустку без збереження зарплати на час карантину тривалістю 15 календарних днів». Роботодавець погоджується. І надає її з посиланням на частину першу ст. 26 Закону про відпустки. Тому що вона надається «з інших причин».

Минув карантин, ситуація нормалізувалася. Працівник знову пише заяву: «Прошу надати мені відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами тривалістю 15 календарних днів». Тут роботодавець не може відмовити працівнику в наданні відпустки із-за норм частини другої ст. 26 Закону про відпустки, тому що «термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті».

Але у пп. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. № 530-IX є ще така норма:

«…на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) роботодавець може … надавати працівнику, …, за його згодою відпустку».

І тут виникає питання № 2: яку відпустку: оплачувану? неоплачувану?

Ок. Неоплачувану. Працівник пише заяву: «Прошу надати мені відпустку без збереження зарплати на час карантину тривалістю 15 календарних днів». Роботодавець погоджується. І надає її з посиланням на? Ні не частину першу ст. 26 Закону про відпустки. А на пп. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17.03.2020 р. № 530-IX. І коли за якийсь час, коли все минеться працівник знову пише заяву: «Прошу надати мені відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами тривалістю 15 календарних днів», то тут роботодавець знову не може відмовити працівнику в наданні відпустки, і знову з посиланням на частину другої ст. 26 Закону про відпустки, тому що «термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті».

Але це ще не все. Порівняймо норми пп. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17.03.2020 р. № 530-IX і ст. 26 Закону про відпустки:

«…на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) роботодавець може … надавати працівнику, …, за його згодою відпустку»;

«…з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік»;

«…може … надавати працівнику, …, за його згодою відпустку». Чи означає це, що ініціатором надання відпустки без збереження зарплати і її тривалості може виступати роботодавець? І якщо працівник погодився — все «ок»? І тоді частина друга ст. 26 Закону читається цікавіше: термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину за ініціативою роботодавця не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті.

Свого часу Мінсоцполітики у листі від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13 зазначало: Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).

Відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов’язковому порядку (стаття 25 Закону), та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (стаття 26 Закону) надаються лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця.

Примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку має бути притягнено до відповідальності.

ГУ Держпраці у Дніпропетровській області також роз’яснювало, що «кожну з цих відпусток надають лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця. А примусове відправлення працівників у відпустки без збереження зарплати — грубе порушенням законодавства про працю».

А тепер вернімося до пп. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17.03.2020 р. № 530-IX: «роботодавець … може … надавати працівнику, …, за його згодою відпустку». Тобто не за бажанням, вірно? Отже, якщо буде ініціатива роботодавця і працівник погодиться — це не грубе порушення законодавства про працю, а може й взагалі не порушення…

А тепер запитання на засипку: а якщо роботодавець за пп. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17.03.2020 р. № 530-IX виступить з ініціативою надати працівнику оплачувану відпустку на час карантину? Які дії працівника? З великою ймовірністю, що працівник погодиться.

І знову запитання: а час перебування у такій оплачуваній відпустці також не включається у загальний термін щорічної оплачуваної відпустки?

А тепер кидайте в мене тапками.

Дмитро Кучерак

Джерело: hr-liga.com


Поділіться з друзями - підтримайте проект

Наша розсилка

Події

липень, 2020

X