Одним з пріоритетних напрямів діяльності Державної служби України з питань праці – є запобігання використанню незадекларованої праці.
Це соціальне явище справляє значний негативний вплив на економічний розвиток громади, фінансовий рівень забезпечення громадян.
Незадекларована праця не тільки обмежує можливості держави проводити сучасну соціальну політику у сферах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, пенсійного забезпечення, вона створює недобросовісну конкуренцію щодо тих суб’єктів господарювання, котрі забезпечують виконання взятих на себе зобов’язань щодо сплати податків, охорони праці і соціального забезпечення працівників.
Окрім того, незадекларована праця дає роботодавцям необмежені можливості тиску на працівників.
Незадекларована праця найчастіше проявляється у таких формах:
- економічна діяльність без державної реєстрації;
- наймана праця без оформлення трудових відносин;
- приховування від державних органів частини відпрацьованого робочого часу та заробітної плати;
- маскування трудових відносин під виглядом інших форм діяльності (цивільно – правові відносини, фіктивна самозайнятість тощо).
У будь-який спосіб незадекларована праця має негативні наслідки як для працівників, так і для роботодавців.
Належним чином оформлені трудові відносини можуть вважатися лише ті, коли роботодавець уклав з працівником трудовий договір, офіційно повідомив про його працевлаштування державну фіскальну службу, офіційно і в повному розмірі виплачує заробітну плату, сплачує за працівника єдиний соціальний внесок.
Працівник без офіційного оформлення на роботу позбавляє себе
- гарантованого державою розміру заробітної плати;
- виплати своєчасно та не нижче мінімальної заробітної плати, офіційної відпустки, відпустки по догляду за дитиною тощо;
- виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;
- допомоги у разі настання нещасного випадку під час виробничого процесу;
- соціального страхування.
До того ж неоформлений офіційно працівник втрачає трудовий та страховий стаж при розрахунку розміру пенсії.
Адже тільки легально оформлений працівник, який, відповідно, матиме достатньо страхового стажу, отримає право на гідну пенсію.
Роботодавець, котрий не оформляє офіційно працівників, провокує безвідповідальне ставлення їх до роботи, ухиляння від поставлених завдань , неетичну поведінку і таке інше.
Управління Держпраці наголошує: лише офіційно працевлаштований громадянин має гарантоване чинним законодавством право на гідні, здорові і безпечні умови праці.
Роботодавець має укласти з працівником трудовий договір, повідомити про прийняття особи на роботу територіальний орган Державної фіскальної служби, виплачувати працівнику заробітну плату в повному обсязі, сплачувати за нього єдиний соціальний внесок. Роботодавець, який не оформляє офіційно працівників, провокує їх на безвідповідальне ставлення до роботи та неетичну поведінку. Не можна також виключати й того, що роботодавець ризикує натрапити на недобросовісних працівників, внаслідок дій яких можливі фінансові втрати
Про підстави припинення трудових договорів
Випадки, в яких трудові відносини між працівником та роботодавцем можуть бути припинені.
Підставами припинення трудового договору є:
- – угода сторін;
- – закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
- – призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 Кодексу законів про працю України;
- – розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП);
- – переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
- – відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;
- – набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
- – укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;
- – з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;
- – з підстав, передбачених контрактом;
- – з підстав, передбачених іншими законодавчими актами України.
Слід зазначити, що чинним законодавством про працю визначено вимогу щодо періодичності виплати заробітної плати працівникам трудових колективів підприємств, установ, організацій.
Роботодавець повинен виплачувати заробітну плату працівникові не рідше двох разів на місяць.
Суб’єкт господарювання не має права в односторонньому порядку ухвалювати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.
Тому навіть за наявності заяви працівника з проханням виплачувати заробітну плату раз на місяць, виплата зарплати в такий спосіб є порушенням трудового законодавства.
Статтею 110 Кодексу законів про працю України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник, або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про розміри оплати праці та дані, що належать до періоду, за який проводиться оплата праці, а саме:
- загальна сума заробітної плати з детальним розшифруванням за видами виплат;
- розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
- сума, що належить до виплати.
Повідомлення роботодавцем працівника про заробітну плату повинне проводитися при кожній виплаті.
