Юридичні консультації

Чи правомірне перебування у штаті юридичної особи лише одного працівника?

Друк

Юридична особа не існує як якась істота чи об’єкт матеріального світу і ніколи не вступає у правовідносини сама безпосередньо. Її ніхто ніколи не бачив, ніколи з нею не спілкувався. Спілкування з нею здійснюється завжди опосередковано через її представника, вступаючи у відносини з яким, ми робимо вигляд, що спілкуємося з юридичною особою. Відповідно до ч. 2 ст. 65 ГКУ «власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів».

Отже, власник юридичної особи, створивши її, сам визначає, як він нею керуватиме: безпосередньо чи опосередковано. Якщо безпосередньо, то юридична особа залишатиметься без керівника (директора, голови тощо). Якщо ж опосередковано, то та ланка, яка існуватиме між власником та його підприємством, і буде штатним керівником підприємства.

Питання щодо того, чи може такий керівник залишатися в штаті підприємства сам, слід розглядати у двох площинах: загальній та спеціальній. Тобто слід розкрити загальні вимоги законодавства до того, скільки посад має бути в штаті, та вимоги спеціального законодавства.

Загальної вимоги щодо кількості штатних посад чинне законодавство не містить. З цього можна зробити висновок, що законодавець або дозволяє обходитися без штатних посад взагалі, або не заперечує щодо такої ситуації. Враховуючи конструкцію ст. 19 Конституції України, відповідно до якої «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством», слід стверджувати, що оскільки закон нікого не зобов’язує «роздувати» штат, то цей штат може бути мінімальним, складатися, наприклад, з одного керівника, або навіть власника, тобто підприємство може обходитися взагалі без штату.

Наприклад, відповідно до ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-II вексель від імені юридичної особи підписується «власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами». Тож вказаний Закон передбачає можливість управління юридичною особою одним лише керівником, без головного бухгалтера.

Певної плутанини додає ч. 3 ст. 65 ГКУ. Так, якщо в ч. 2 йдеться про право власника здійснювати управління підприємством «безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів», то в ч. 3 вказано, що «для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства». Застосувавши два поняття: «управління підприємством» та «управління господарською діяльністю підприємства» в одній статті ГКУ, законодавець фактично розмежував ці дві управлінські функції. Можна було б стверджувати, що управляти підприємством та управляти його господарською діяльністю — різні види юридично значущих дій. Проте ч. 4 ст. 65 ГКУ вказує на те, що договір (контракт) з керівником підприємства укладається лише у разі найму цього керівника. Тобто немає керівника — не потрібно й договір з ним укладати.

Отже, законодавець не зобов’язує власників підприємства наймати працівника.

Можливість та правомірність одноосібного вчинення керівником або навіть власником дій, спрямованих на управління підприємством, випливає з ряду норм законодавства. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV (далі — Закон № 996) «відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого» строку, «але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів».

Для виконання цього обов’язку до штату підприємства може бути введено посаду бухгалтера або навіть створено бухгалтерську служби на чолі з головним бухгалтером. А можна обійтися й без штатного бухгалтера чи бухгалтерської служби, шляхом користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, чи ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою, або навіть самостійного ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Навіть таке специфічне питання, як проведення інвентаризації на підприємстві, не призводить до обов’язку підприємства наймати працівників. Так, у листі від 27.05.2014 р. № 31-08410-07-29/12918 Мінфін дійшов такого висновку: «якщо у штаті підприємства єдиний працівник керівник, то для проведення інвентаризації він у відповідному розпорядчому документів затверджує склад інвентаризаційної комісії з однієї особи».

Спеціальний підхід до кількості штатних працівників полягає у встановленні спеціальних побічних вимог щодо певних видів діяльності, виконати які за наявності одного штатного працівника просто неможливо. Прикладом таких спеціальних вимог законодавства до наявності в штаті юридичної особи слід назвати ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, відповідно до якого «юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов’язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії». При цьому для отримання банківської ліцензії вона має подати Національному банку України разом із заявою про видачу банківської ліцензії відомості за формою, визначеною НБУ, що дають змогу «зробити висновок про наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), у тому числі голови правління, їх професійну придатність та ділову репутацію; професійну придатність головного бухгалтера та керівника служби внутрішнього аудиту; наявність організаційної структури та відповідних спеціалістів, необхідних для забезпечення надання банківських та інших фінансових послуг, банківського обладнання, комп’ютерної техніки, програмного забезпечення, приміщень, що відповідають вимогам, встановленим Національним банком України».

Закон № 996 забороняє самостійне ведення бухгалтерського обліку власником чи керівником лише на тих підприємствах, «звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах». Так, згідно з ч. 3 ст. 78 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI «публічне акціонерне товариство зобов’язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, інформація, визначена пунктами 1–3, 5, 6, 10, 11, 13–16 частини першої статті 77, та інформація, визначена частиною третьою статті 35 цього Закону». У п. 11 ч. 1 ст. 77 цього Закону якраз і йдеться про річну фінансову звітність. А згідно з ч. 5 ст. 152 ЦКУ «акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов’язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом».

Мінфін, крім того, вважає неправомірним ведення бухгалтерського обліку власником чи керівником підприємства й у разі, коли штат підприємства включає посаду бухгалтера. Про це йдеться у листі від 28.03.2013 р. № 31-08410-07/23-1343/1310. Сама лише наявність у штаті посад головного бухгалтера і касира робить неправомірним підписання касових документів одним лише керівником підприємства. У листі від 14.02.2012 р. № 11-117/708-1645 НБУ вказує на те, що лише відсутність у штаті підприємства посад головного бухгалтера та касира надає право керівникові «підписувати касові документи одноосібно».

Інше питання — виконання вимоги законодавства щодо повної матеріальної відповідальності касира. Так, відповідно до п. 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, «касир відповідно до законодавства України несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей». Про повну матеріальну відповідальність касира має бути укладено відповідний договір. Навіть «у разі потреби тимчасової його заміни виконання обов’язків касира покладається на іншого працівника за письмовим наказом керівника. З цим працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність на час виконання ним обов’язків касира». Договір про повну матеріальну відповідальність має бути укладений з бухгалтером чи іншим працівником у разі, коли штатним розписом підприємства не передбачено посади касира та виконання його обов’язків має бути покладено «відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність».

Отже, наявність договору про повну матеріальну відповідальність касира чи іншого працівника, на якого покладено обов’язки касира, є обов’язковою з точки зору зазначеного Положення. Однак правомірність укладення такого договору слід поставити під сумнів у разі, коли обов’язки касира виконує сам керівник, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦКУ «представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є». Отже, одна й та ж фізична особа не може укласти сама із собою договір про повну матеріальну відповідальність.

Можна було б вважати, що така заборона не поширюється на трудові відносини, оскільки вони не є цивільно-правовими, а заборона вчиняти правочини однією особою від імені іншої стосовно себе стосується лише цивільно-правових договорів. Проте відповідно до ст. 9 ЦКУ «положення цього Кодексу застосовуються до… трудових… відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства». Отже, визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного керівником підприємства із самим собою, як такого, що суперечить законодавству, є цілком ймовірним, оскільки відповідно до ст. 215 ЦКУ «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу». А відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦКУ «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

Цілком логічним було би тлумачення повної матеріальної відповідальності керівника як такої, що випливає із закону (без укладення договору про повну матеріальну відповідальність), у разі, коли на підприємстві відсутня посада касира. Проте допоки таке чи протилежне тлумачення не знайде свого відображення у судовій практиці, думка фахівців, прихильників тієї чи іншої точки зору, залишатиметься лише їх міркуваннями. А усі ризики укладення договору про повну матеріальну відповідальність керівника самим із собою залишатимуться ризиками такого керівника та очолюваного ним підприємства.

В цьому разі слід порадити укладати такий договір хоча б тому, що суд, який визнає договір недійсним, дотримуючись тлумачення, що повна матеріальна відповідальність керівника виникає на підставі закону, а не недійсного договору, по суті таку відповідальність не виключить і не усуне, в той час, як відсутність укладеного договору може спричинити додаткові ризики для підприємства лише тому, що суд дотримуватиметься іншої, протилежної думки, вважаючи обов’язковим укладення такого договору.

Таким чином, юридична особа може мати у штатному розписі лише одного працівника (керівника), а може й взагалі не мати штатного розпису, а значить і працівників, у разі, коли управління нею здійснює власник безпосередньо. Проте наявність інших осіб у штаті підприємства є обов’язковим, коли йдеться про так звані спеціальні вимоги законодавства, встановлені для юридичних осіб, які мають спеціальну організаційно-правову форму (наприклад, публічні акціонерні товариства) чи здійснюють спеціальні види господарської діяльності (наприклад, банківська діяльність). Тож законодавець не забороняє в принципі обходитися без найманих працівників, але в деяких випадках зобов’язує їх мати.

Олександр Єфімов

ЛІГА:ЗАКОН

Наша розсилка

Випадкова цитата

Если вы тратите слишком много времени на размышления, вы никогда это не сделаете

— Брюс Ли

PUSH-повідомлення

Підпишись на оперативні сповіщення про оновлення на нашому сайті. Натисни дзвіночок в правому нижньому кутку і натисни ОК. Підтримується браузер Chrome та Firefox

Чи правомірне перебування у штаті юридичної особи лише одного працівника?

Час читання: 19 min
0