Нормативна база HR

ЛИСТ МінСоЦПолітики від 13.02.2015 N 149/13/84-15

Друк
МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
13.02.2015 N 149/13/84-15
Щодо договорів про повну матеріальну відповідальність та норми тривалості робочого часу
Департамент заробітної плати та умов праці розглянув лист та повідомляє.
До питання 1.
Відповідно до статті – 135-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть укладатись підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Перелік посад і робіт з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей (далі – Перелік), затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 р. N 447/24, і діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”.
Відповідно до зазначеної вище статті договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, котру він виконує, містяться у Переліку; 2) виконання обов’язків згідно з посадою, виконання роботи згідно з фахом має бути безпосередньо пов’язане зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей. Тому наявність посади або роботи в Переліку не дає підстави для укладання договору про повну матеріальну відповідність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов’язки.
Згідно із Загальними положеннями Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться у Випуску 1 “Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності”, затвердженому наказом Мінпраці від 29.12.2004 р. N 336, конкретний перелік посадових (робочих) обов’язків визначається посадовими (робочими) інструкціями працівників всіх категорій, які розробляють і затверджують на основі типової кваліфікаційної характеристики роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов’язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації.
Тобто зміст трудової функції працівника визначається розділом “Завдання та обов’язки” посадової (робочої) інструкції.
Виходячи з викладеного, зазначений Перелік не передбачає укладання договору про матеріальну відповідальність з директором.
Проте слід зазначити, якщо директору в установленому порядку (відповідно до робочої інструкції, наказу, розпорядження) передбачається розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт видами робіт, пов’язаними зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей, то з ним може бути укладений договір, відповідно до якого працівник несе матеріальну відповідальність.
Відповідно до частини першої статті 65 Господарського кодексуУкраїни (далі – Кодекс) управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Частиною третьою статті 65 Кодексу встановлено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
До питання 2.
Відповідно до статті 21 Закону України”Про оплату праці”(далі – Закон) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) не може бути меншою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону). Тобто, якщо працівник виконав встановлену на підприємстві норму праці (норму тривалості робочого часу) його тарифна ставка (оклад) не може бути нижче розміру мінімальної заробітної плати.
Якщо працівником норма праці не виконана, працював половину місячної норми тривалості робочого часу, то нарахований йому оклад не може бути нижчим половини розміру мінімальної заробітної плати.
Статтею 50 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) встановлено, що нормальна тривалість робочого часу для працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за погодженням сторін трудового договору працівнику може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий час.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Директор ДепартаментуО. Товстенко

Наша розсилка

Випадкова цитата

Ничто никогда не строится в срок и в пределах сметы

— Принцип О’Брайена

PUSH-повідомлення

Підпишись на оперативні сповіщення про оновлення на нашому сайті. Натисни дзвіночок в правому нижньому кутку і натисни ОК. Підтримується браузер Chrome та Firefox

ЛИСТ МінСоЦПолітики від 13.02.2015 N 149/13/84-15

Час читання: 8 min
0