Форма договору
Шлюбний договір можуть укладати як особи, котрі подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і саме подружжя (ст. 92 СКУ).
Аби укласти шлюбний договір до реєстрації шлюбу, якщо його стороною виступає неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Шлюбний договір укладають у письмовій формі та нотаріально посвідчують. Коли шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. Якщо ж його уклало подружжя — у день його нотаріального посвідчення.
Предмет шлюбного договору
Шлюбним договором регулюють майнові відносини між подружжям, визначаючи їхні майнові права та обов’язки (ч. 1 ст. 93 СКУ). Як правило, ним сторони узгоджують: яке майно вважатимуть особистою приватною власністю, а яке — спільною сумісною; порядок поділу цього майна у випадку розлучення, а також майнові обов’язки стосовно дітей. Найчастіше в шлюбному договорі йдеться про майно значної вартості, наприклад, про нерухомість, коштовності, автомобілі, обладнання, цінні папери тощо.
Скажімо, у шлюбному договорі можуть зазначити, що майно, набуте в шлюбі, є спільною сумісною власністю, тоді частки — рівні; або ж визначити інший розподіл часток. Щодо майна, набутого в результаті підприємницької діяльності, то його іноді визначають як особисту приватну власність того, хто займається підприємницькою діяльністю. Іноді в шлюбних договорах передбачають, що укладення будь- яких угод у зв’язку з підприємницькою діяльністю одного з подружжя не потребує отримання згоди іншого з подружжя.
Також у шлюбному договорі подружжя може вирішити долю майна, набутого до шлюбу, — воно стає або спільною сумісною власністю, або залишається особистою приватною. Усе ж найчастіше сторони шлюбного договору погоджуються, що таке майно залишається особистою приватною власністю.
Окрім того, подружжя може обумовити в договорі долю майна, набутого за договором дарування чи як спадок. А саме визначити: воно стає спільною сумісною/частковою власністю або особистою приватною. Як передбачено в ст. 57 СКУ майно, набуте в шлюбі на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, вважають особистою приватною власністю. Сторони шлюбного договору можуть відійти від цього правила й вирішити, що таке майно стає спільною сумісною власністю. Таким чином, за майбутнього поділу майна застосовуватимуть саме це положення шлюбного договору.
Щодо права власності на інше майно, набуте подружжям у шлюбі, то сторони можуть домовитися про обмеження дії норми про зарахування його до спільної сумісної власності подружжя. Тобто вони вважатимуть таке майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Таке право їм надає ч. 2 ст. 97 СКУ
До того ж у шлюбному договорі можна прописати порядок поділу майна в разі розірвання шлюбу. Найчастіше тут визначають частки кожного з подружжя або обирають інший принцип поділу. Приміром, майно належатиме тому, на кого воно зареєстроване.
Також згідно із ч. 5 ст. 97 СКУ сторони можуть внести до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Так. часто сторони обумовлюють обов’язок економно розпоряджатися коштами сім’ї або вести облік витрат тощо.
За шлюбним договором заборонено передавати у власність одному з подружжя нерухомість та інше майно, право на яке підлягає держреєстрації (ч. 5 ст. 93 СКУ). Це означає, що шлюбний договір не може підміняти інші правочини, як, наприклад, купівлю-продаж чи дарування.
За шлюбним договором можна також передати майно не у власність, а в користування сім’ї. Так, ч. 1 ст. 97 СКУ дозволяє визначати в шлюбному договорі майно, яке дружина/чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з одруженням. Здебільшого весільні подарунки визнають спільною сумісною власністю, однак подружжя може й інакше вирішити це питання. Наприклад, визначити частку кожного з подружжя або обрати інший принцип поділу подарунків.
У шлюбному договорі можна визначити майнові права та обов’язки подружжя як батьків (ч. 2 ст. 93 СКУ).
Отже, у шлюбному договорі подружжя може вирішити: з ким проживатимуть діти у випадку розлучення, їхнє матеріальне забезпечення, передання в користування певних речей (нерухомого майна), виплату аліментів тощо. Згідно із ч. 4 ст. 97 СКУ сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Поза тим, шлюбним договором не можна зменшувати обсягу прав дитини, встановлених СКУ
Іноді в шлюбному договорі визначають ще й порядок користування житлом. Тож, згідно зі ст. 98 СКУ якщо у зв’язку з одруженням один із подружжя оселиться в житловому приміщенні, що належить іншому з подружжя, тоді сторони в шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя вільне прописати в ньому про виселення з житлового приміщення того з подружжя, хто вселився в нього, у разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Також можна домовитися про проживання в житловому приміщенні, котре належить одному з подружжя чи виступає їхньою спільною власністю, їхніх родичів (батьків, дітей від попередніх шлюбів).
Шлюбний договір може містити домовленість про надання утримання одному з подружжя,незважаючи на непрацездатність та потреби в матеріальній допомозі. Якщо в шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Також шлюбний договір може передбачати припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Вирішувати особисті відносини між подружжям та відносини між ними й дітьми в шлюбному договорі заборонено.
Окрім того, ч. 4 ст. 93 СКУ гарантує відносну рівність сторін шлюбного договору. Адже він не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Водночас законодавство не містить визначення поняття й ознак такого становища, тобто це оціночне поняття. Тож у кожному окремому випадку сторона спору мусить доводити своє надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Сам по собі факт поділу майна за шлюбним договором у нерівних частках чи визначення певного правового режиму майна не вважають надзвичайно невигідним для когось із подружжя, оскільки в цьому полягає особливість шлюбного договору.
Чинність шлюбного договору
Шлюбний договір діє, як правило, протягом шлюбу. Проте сторони можуть домовитися й про інше. Так, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії й строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу (п. 2.5 гл. 5 р. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін’юсту України від 22.02.12 р. № 296/5).
Зміна та розірвання шлюбного договору
Законодавством заборонено змінювати умови шлюбного договору в односторонньому порядку (ст. 100 СКУ). Внести зміни до нього можна за взаємною згодою обох із подружжя. Таку угоду потрібно нотаріально посвідчити.
Окрім того, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду можуть змінити. А підставою будуть інтереси одного з подружжя, дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Іноді в шлюбному договорі передбачають обставини, настання яких буде підставою для перегляду умов договору, наприклад, зміна курсу валют, народження дітей тощо. Якщо суд вирішив змінити умови шлюбного договору— вони наберуть чинності в момент набрання судовим рішенням законної сили.
Одностороння відмова від шлюбного договору (як і одностороння зміна його умов) не допускається — ст. 101 СКУ Але спільна відмова подружжя від шлюбного договору цілком можлива. Тоді за вибором подружжя права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. Знову-таки, цей нюанс можна передбачити й урегулювати ще в момент укладення шлюбного договору. Наречені чи подружжя вправі окреслити в шлюбному договорі як порядок відмови від нього, так і правові наслідки для кожної зі сторін. Відмова від договору мусить бути письмово й нотаріально посвідченою.
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір можна розірвати за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання (ст. 102 СКУ). Скажімо, це може бути хвороба одного з подружжя чи втрата майна, яке приносило дохід. Очевидно, якщо сторони за взаємною згодою не можуть вирішити питання про розірвання договору — справа дійде до суду.
Вирішуючи справу про розірвання шлюбного договору, суд керуватиметься і загальними нормами цивільного законодавства, а саме ст.ст. 651 —654 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Так. суд розірве або змінить умови договору на вимогу однієї зі сторін, якщо друга сторона вчинила істотне порушення умов договору та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦКУ). Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Також шлюбний договір можливо розірвати у зв’язку з істотною зміною обставин (ст. 652 ЦКУ). Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Але для цього необхідна одночасна наявність декількох обставин.
Цікаво, що згідно зі ст. 652 ЦКУ сторони не вправі вимагати повернення виконаного ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо іншого не встановлено договором або законом. Проте якщо договір змінено або розірвано у зв’язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Як і зміна чи відмова, так і розірвання шлюб ного договору за взаємною згодою сторін потребує викладення в письмовій формі й нотаріального посвідчення.
Визнання шлюбного договору недійсним
Суд може визнати недійсним шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені (ст. 103 СКУ). Підстави для цього відображено в ЦКУ Зокрема, якщо зміст шлюбного договору суперечить цивільному законодавству, інтересам держави й суспільства, його моральним засадам, порушено вимоги щодо дієздатності, свободи волевиявлення (ст.ст. 203, 223,225 ЦКУ), наявна помилка чи обман щодо обставин, що мають істотне значення (ст.ст. 229, 230 ЦКУ), правочин учинено під впливом фізичного чи психічного тиску або тяжкої обставини (ст.ст. 231,233 ЦКУ).
Шлюбний договір можуть визнати недійсним як повністю, так і частково. Нагадаємо: недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦКУ).
Тетяна КАРП’ЯК, юрист Адвокатського об’єднання Arzinger, м. Львів
